ПРОГУЛЯНКА НА БРИЧЦІ ОКОЛИЦЯМИ СЕЛА ІВАНІВКИ

Екологічна стежка з Марійкиної садиби

Екологічна стежка знайомить зі своєрідною природою Нижньодніпровських пісків – європейськї напівпустелі – восьмого дива природи України.
Маршрут проходить частково вулицями села Іванівки, північною частиною околиць села, по території Іванівської дільниці Збурівського лісового господарства.
На цій території зростає понад 300 видів рослин (в т. ч. включені до Червоної книги України) та збереглись всі основні типи рослинності Нижньодніпровських кучугур – піщаних барханів (серед них рідкісні угруповання, що занесені до Зеленої книги України).
Довжина маршруту 6 км, час для проходження маршруту – 4 год.
Від Марійкиної садиби рухаємося на схід вулицею Українською, повертаємо на північ до вулиці Лісової, знову на схід по Лісовій до кінця села, зупиняємося, щоб прогулятися біля невеликого джерельця, далі через урочище Попівські кучугури, до Черепашиної саги, Федоркиною дорогою в’їжджаємо з західних околиць села і по вул.Приморській їдемо назад до садиби.

Сідаємо зручно на бричку, якою зазвичай править один з наших односельців. На свіжому сіні, застеленому домашніми килимками, в бричці може розміститися 6 дорослих туристів. За потребою для подорожі можна замовити 1 – 4 брички.
Повільний рух брички дозволяє добре роздивлятися цікаві природні об’єкти, повз які ми їдемо.


1. Відразу за рогом паркану Марійкиної садиби – церква Івана Богослова, біля якої росте віковий велетень дуб. Це могутнє дерево з маленького пагінця починає спочатку укріплювати свою кореневу систему, а вже потім поступово виростає велика крона. У кожній українській хаті повинна бути гілочка або вінок з дубового листя. Це дуже сильний оберег, також кора дуба використовується як лікарський засіб. У нашому селі можна побачити кілька таких «старожилів» – вікових дубів. Колись на північ від села з самого початку Кінбурнської коси і далі вздовж Дніпра росли дубові гаї, які згадував ще Геродот і назвав ці хащі – ГІЛЕЯ.
В іванівського дуба цікава історія. У 1984 році його посадив господар у своєму дворі – Микола Щербина. Коли дерево виросте, він хотів зробити з нього собі могильний хрест. Але виріс гарний дубочок і чоловік пожалів його і залишив рости далі. Такому випадку і завдячуємо ми сьогодні, коли милуємося цим красенем. Мешканці села за ініціативою та участю господаря Марійкиної садиби Михайла Жукова спорудили біля дуба огорожу, яка запобігає травмуванню дерева транспортом і підкреслює його красу. Це масивний ланцюг на кількох стовпах. Отже, бережливе ставлення до природи існує в Іванівці з давніх поколінь.
Далі по вулиці Українській є ще два трохи менших дуба, але вони також в доброму стані, про них піклуються. Якщо вітром будуть зламані гілочки, ми збираємо їх для виготовлення вінка-оберега.


2. Повертаємо провулком вліво до вулиці Лісової, потім відразу ж направо Лісовою рухаємося до кінця села. Вздовж правого узбіччя ростуть розложисті кущі чорної бузини, їм також багато років, можливо, це насадження за часів поміщика Й.Бурачкова. Квітки, ягоди, коріння цієї рослини мають цілющі властивості, наприклад, допомагають гіпертонікам знизити кров’яний тиск.
Після заростей бузини починається степ з поодинокими деревами. Зустрічаємося з екзотичною акацією, у селі її називають – панська акація. Весь її стовбур і гілки вкриті велетенськими колючками. Можливо, це одне з дерев, які колись були завезені сюди для насадження у поміщицькому парку біля будинку. Тут ми можемо познайомитися з луковою рослинністю. познайомимося з лучною рослинністю. Найбільш високі і сухі місця займають остепнені луки, в яких переважають свинорій пальчастий, тонконіг лучний, куничник наземний. З різнотрав я тут зустрічаються миколайчики польові, хрінниця широколиста, солодка щетиниста та ін. Свинорій пальчастий має довгі підземні і сланкі надземні пагони, суцвіття з 3-8 пальчасто розміщених колосоподібних гілочок. У нас цей тропічний вид знаходиться на північній межі свого ареалу. Миколайчики прямі з родини зонтичних, але мають суцвіття не зонтик, а голівку. Рослина дуже декоративна – зелено-фіолетового кольору, з жорсткими колючими листками. Знижені місця займають болотисті луки. В рослинному покриві їх домінують бульбокомиш морський, лепешняк великий, осока гостра, очеретянка звичайна, стоколос безостий та добре відома своїми цілющими властивостями алтея лікарська, а також дика орхідея зозулинець болотний – рослина Червоної книги України та ін.

3. Далі в низинці ми бачимо неглибоку водойму, вона утворена джерельцем, яке тече від невеликого пагорба вправо від нашого шляху (з півночі на південь). Під час спеки джерельця майже не видно і водойма висихає. По її берегах росте дуже пахуча сагова м’ята, вона росте і в нашій садибі, її можна використовувати для чаю і узвару.
Прогулянка біля водойми. Познайомимося з болотною рослинністю. Тут росте очерет звичайний, рогіз вузьколистий, куга озерна, в домішці – папороть болотна, сідач коноплевий, живокіст лікарський та ін. Рогіз вузьколистий – рослина з простим, до 3 м заввишки стеблом, яка добре запам’ятовується своїми верхівковими суцвіттями у вигляді довгих (15-30 см) циліндричних початків. Болотна папороть (теліптерис) має довгі ланцетні двічі перисті листки (ваї), з нижнього боку густо вкриті коричневими сорусами зі спорами. Листки часто використовують в букетах. Живокіст лікарський – шорстко опушена рослина 50-100 см заввишки, з ланцетними листками, фіалковим або брудно-пурпуровим трубчасто-дзвониковидним віночком та товстим м’ясистим чорно-бурим каудексом (стеблекоренем), що використовується в медицині.


4. Зліва ми вже бачимо незвичайну місцевість, тут її називають КУЧУГУРИ. Це великі бархани з піску, колись вони часто пересипалися з місця на місце силою великих ураганів і смерчів. І могли навіть засипати хати в селі до самих димарів. Але люди почали насаджувати сади, виноградники, а в 50-х роках від Цюрупинська вгору і вниз по берегах Дніпра почали насаджувати сосновий ліс. Степовими рослинами почали заростати і кучугури, пісок тепер не рухається від вітру, якому тепер не дозволяє розганятися ліс. Повертаємо на північ, прямо в кучугури. В низинах, де між барханами збирається волога, а іноді навіть б’є з-під землі джерело, ростуть зарості берези дніпрової. Це рослина-ендемік. Вона не схожа на звичайну березу, вона набагато тонша і гнучкіша. У березових гайках прохолодно навіть у велику спеку.


5. По піску тут і там швидко рухаються ящірки незвичайні на вигляд. Голівки у них не округлі, а гострі. Ховаючись, вони швидко вкручуються в пісок. Це ящірка піщана, тварина-ендемік для даної території.
Тут можна зустріти характерні для пісків рослини: волошку дніпровську, жито дике, осоку колхідську, подорожник піщаний, полин Маршала, в т. ч. і рідкісні, включені до Європейського Червоного списку – жовтозілля дніпровське та козельці дніпровські. Предок жита посівного ж. дике має складний колос з двоквіткових колосків з довгими остюками, що чіпляються до одягу людини. Осока колхідська має довгі кореневища (до 5 м), які кожні 10 см дають надземні пагони, через це останні розміщують правильними рядами. Подорожник піщаний має видовжене стебло з розміщеними по всій його довжині вузькими листками.

6. Ми бачимо навколо багато невеличких свіжо наритих піщаних пагорбів. Це «творчість» сліпців. Вони схожі на кротів, живуть саме в такому піщаному ґрунті.


7. Ми зробили невелике півколо урочищем Попівські кучугури, повертаємо на захід і прямуємо до лісу.


8. Звичайно, помітно, що насаджені рядками сосни – це творіння людських рук. Але сосни дуже гарні – з довгими голками, з крупними шишками. Спеціально для цієї місцевості був виведений вченими сорт південної сосни. У неї дуже довге коріння, щоб вона могла забезпечувати себе водою з підземних шарів, які місцями тут можуть підходити дуже близько до поверхні.


9. Ліс насаджували окремими ділянками. Зараз ми будемо рухатися ділянкою з набагато більшими соснами. Тут крім сосен росте багато трав’яних рослин, чагарників, у яких ховаються куріпки, перепілки і фазани. Тут водяться зайці, лисиці. Часто можна побачити сліди вовків, але вони не становлять для нас небезпеки. Серед змій тут водяться вужі, полози і гадюки. Але якщо ви будете правильно взуті, обережні, то будете в безпеці. Зупинка на лісовій галявині. Розповідь про рослини, які ростуть в лісі. Восени або весною можна пошукати грибів.


10. Черепашиною сагою ми повертаємо до Федоркиної дороги і тепер по цій дорозі виїжджаємо з лісу, прямуємо на південь, вздовж берега Ягорлицької затоки, напроти якої можна бачити невеликий плаский пагорб. Це місце стійбища скіфів-кочівників (5-4 ст. до н.е.).


11. Рухаємося звивистою дорогою до в’їзду в село. Справа відкривається вид на Ягорлицьку затоку, можна побачити диких лебедів, лелек, журавлів, чайок, куликів т а ін. птахів.


12. Вулицею Приморською прямуємо до перехрестя з провулком Морським. Зліва, на фоні соснового лісу, біля господарського двору можна побачити гарний акацієвий гайок. У цій місцевості акації насаджували для боротьби з сильними степовими вітрами – лісосмуги. А також використовували акацієві сохи для будівлі житла, бо це дерево довго зберігається. Квітки акації гарний медонос.


13. На перехресті, біля сільського клубу, на водонапірній башті знаходиться гніздо лелек. Це важливий оберіг нашого села. Родина лелек щороку прилітає сюди, виводить потомство, ми спостерігаємо, як батьки доглядають за дітьми, навчають їх літати, а восени відлітають у вирій.


14. На початку вулиці Української ми під’їжджаємо до двору Марійкиної садиби. Подорож завершена, запрошуємо гостей на обід.

Шановні друзі, якщо Ви вирішили подорожувати екологічною стежкою, то пам’ятайте, що вести себе в природі треба так, щоб не зашкодити їй. Не зривайте ніяких квітів, адже вони принесуть Вам лише миттєву радість, так як швидко зів’януть. Залиште після себе місце відпочинку не засміченим, щоб Вам і іншим людям захотілось прийти сюди ще не раз, аби отримати насолоду від спілкування з природою та підкріпити своє фізичне і моральне здоров’я.

В рубрике: Новини і події